МЕМАНТИН 10-ТЕВА ТАБ. 10МГ №30

діюча речовина: мемантину гідрохлорид;

1 таблетка містить мемантину гідрохлориду 10 мг;

допоміжні речовини:

ядро: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка: гіпромелоза, полідекстроза, титану діоксид (Е 171), макрогол, заліза оксид чорний (Е 172).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: сірі, довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «10» та лінією розлому між цифрами з одного боку, з тисненням «ММ» та лінією розлому між літерами з другого боку.

Засоби, що застосовуються при деменції. Код АТХ N06D X01.

Фармакодинаміка. Мемантин є потенціал-залежним помірноафінним неконкурентним антагоністом NMDA-рецепторів. Він модулює ефекти патологічно підвищеного тонічного рівня глутамату, який може призвести до нейронної дисфункції. У проявах симптомів і прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо за участю NMDA (N-метил-D-аспартат)-рецепторів.

Фармакокінетика. Мемантин має абсолютну біодоступність близько 100 %, час досягнення піка концентрації у плазмі крові (Tmax) становить від 3 до 8 годин. Ознак впливу їжі на абсорбцію мемантину не спостерігається.

Щоденні дози 20 мг призводять до стабільної концентрації мемантину в плазмі крові в діапазоні від 70 до 150 нг/мл (0,5-1 мкмоль), при цьому різниця може бути великою, в залежності від індивідуальних особливостей пацієнта. Близько 45 % мемантину зв’язується з білками плазми.

У людини близько 80 % циркулюючого матеріалу, пов’язаного з мемантином, присутнє у вигляді вихідної сполуки. Основними метаболітами є: N-3,5-диметил-глюдантан, ізомерна суміш 4- та 6-гідроксимемантину та 1-нітрозо-3,5-диметил-адамантан.

Мемантин виводиться моноекспоненціально із кінцевим t ½ від 60 до 100 годин.

Фармакокінетика має лінійний характер у діапазоні доз 10-40 мг.

Хвороба Альцгеймера від легкого ступеня тяжкості до тяжких форм.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату.

Слід уникати одночасного застосування мемантину і амантадину через ризик фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно пов'язаними NMDA-антагоністами. Те ж саме стосується кетаміну і декстрометорфану. В одному опублікованому звіті зазначалося також про ризик комбінації мемантину й фенітоїну.

Механізм дії передбачає посилення ефектів L-допа, допамінергічних агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні таких NMDA-антагоністів, як мемантин. Можливим є послаблення ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів. Сумісне застосування мемантину та спазмолітичних засобів, дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти і обумовити необхідність корекції доз.

Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин, які використовують ту ж катіонну транспортну систему нирок, що й амантадин, можливо, також здатні взаємодіяти з мемантином, обумовлюючи потенційний ризик підвищення його вмісту у плазмі крові.

При сумісному призначенні мемантину з гідрохлоротіазидом (ГХТ) або будь-якою комбінацією з ГХТ можливе зниження рівня ГХТ у сироватці крові.

Були повідомлення про окремі випадки підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) при застосуванні мемантину пацієнтам, які приймають варфарин. Хоча причинний зв’язок не встановлений, необхідний ретельний моніторинг протромбінового часу або МНС у пацієнтів, які одночасно приймають пероральні антикоагулянти.

У ході фармакокінетичних досліджень серед здорових пацієнтів суттєвих ефектів взаємодії мемантину з глібуридом/метформіном, донепезилом або галантаміном не виявили.

Мемантин in vitro не є інгібітором CYP 1A2, 2A6, 2C9, 2D6, 2E1, 3A, флавінвмісної монооксигенази, епоксид-гідролази або сульфатіону.

Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, хворим на епілепсію, пацієнтам, які мають в анамнезі судоми, або пацієнтам, які мають фактори виникнення епілепсії.

Слід уникати одночасного застосування з антагоністами N-метил-D-аспартату (NMDA), такими як амантадин, кетамін або декстрометорфан. Ці сполуки діють у тій самій системі рецепторів, що мемантин і, таким чином, можуть викликати небажані реакції (головним чином з боку ЦНС), які можуть проявлятися частіше або сильніше.

Деякі фактори, що спричиняють підвищення рівня рН сечі, можуть потребувати ретельного моніторингу. Це такі фактори, як суттєві зміни дієти, наприклад заміна багатого на м'ясні страви раціону вегетаріанським, або ж інтенсивний прийом антацидних засобів. Крім того, рН сечі може підвищуватися через стани тубулярного ниркового ацидозу (ТНА) чи тяжкі інфекції сечового тракту, спричинені Proteus bacteria.

Із більшості клінічних досліджень були виключені пацієнти, які нещодавно хворіли на інфаркт міокарда, які мали некомпенсовану застійну серцеву недостатність (клас ІІІ-IV за функціональною класифікацією серцевої недостатності Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів хронічної серцевої недостатності) або неконтрольовану артеріальну гіпертензію. Внаслідок цього наявні лише обмежені дані, та пацієнтам із такими станами необхідний ретельний нагляд.

Клінічних даних стосовно дії мемантину на розвиток вагітності немає. Дослідження на тваринах вказують на можливість уповільнення внутрішньоутробного росту при впливі концентрацій, ідентичних чи дещо більших від тих, що застосовуються людині. Потенційний ризик для людини невідомий. Мемантин не слід застосовувати в період вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності.

Невідомо, чи виділяється мемантин у грудне молоко, але, беручи до уваги ліпофільність субстанції, це є можливим. Жінкам, які застосовують мемантин, слід відмовитися від годування груддю.

Хвороба Альцгеймера від середньої тяжкості до тяжких форм зазвичай обумовлює погіршення здатності керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Крім того, мемантин має незначний або помірний вплив на швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої обережності при керуванні автотранспортом чи роботі з обладнанням.

Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом лікаря. Під час лікування слід забезпечити контроль прийому препарату особою, яка доглядає за пацієнтом.

Таблетки слід приймати 1 раз на добу кожного дня в один і той самий час. Таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Дорослі.

Максимальна добова доза становить 20 мг. З метою зниження ризику появи негативних реакцій підтримувальну дозу визначати шляхом поступового збільшення дозування на 5 мг на тиждень протягом перших 3 тижнів таким чином:

1-й тиждень (1-7-й день): приймати ½ таблетки (5 мг на добу) протягом тижня;

2-й тиждень (8-14-й день): приймати 1 таблетку (10 мг на добу) протягом тижня;

3-й тиждень (15-21-й день): приймати 1½ таблетки (15 мг на добу) протягом тижня;

розпочинаючи з 4-го тижня: приймати 2 таблетки (20 мг на добу) кожного дня.

Рекомендована підтримувальна доза становить 20 мг на добу.

Тривалість лікування індивідуально визначає лікар, який має досвід діагностики та лікування хвороби Альцгеймера. Слід регулярно оцінювати переносимість та дозування мемантину, найкраще протягом трьох місяців від початку лікування. В подальшому клінічний ефект мемантину і реакцію пацієнта на лікування слід оцінювати регулярно відповідно до діючих клінічних рекомендацій. Підтримувальне лікування можна продовжувати доти, доки терапевтичний ефект залишається сприятливим, а переносимість мемантину пацієнтом – доброю. Слід розглянути можливість припинення лікування мемантином, якщо зникають ознаки терапевтичного ефекту або погіршується переносимість лікування пацієнтом.

Пацієнти літнього віку

Рекомендована доза для пацієнтів віком від 65 років становить 20 мг на добу (2 таблетки по 10 мг 1 раз на добу), як зазначено вище.

Зниження функції нирок.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) зниження дози препарату не потрібне. Пацієнтам з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг. Дозу можна збільшити до 20 мг на добу за стандартною схемою, якщо негативних реакцій немає принаймні після 7 днів лікування. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 5-29 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг.

Зниження функції печінки.

Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (клас А та клас В за класифікацією Чайлда-П'ю) корекція дози не потрібна. Застосування мемантину пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки не рекомендується.

Діти. Препарат не застосовують дітям у зв’язку з недостатністю даних щодо безпеки та ефективності.

Симптоми: застосування відносно високих доз (200 мг та 105 мг/добу упродовж 3 днів) супроводжувалось такими симптомами як відчуття стомленості, слабкості та/або діарея або відсутність будь-яких симптомів. У випадках передозування дозою, нижчою за 140 мг, або у випадках, коли доза була невідома, у пацієнтів спостерігалися симптоми, пов’язані з порушеннями з боку ЦНС (сплутаність свідомості, гіперсомнія, сонливість, вертиго, збудження, агресія, галюцинації та порушення ходи) та/або з боку шлунково-кишкового тракту (блювання та діарея).

Після передозування високою дозою мемантину (2000 мг) у пацієнта спостерігалися небажані ефекти з боку центральної нервової системи (пацієнт знаходився у комі протягом 10 днів, а пізніше спостерігалися диплопія та ажитація). Пацієнт отримував симптоматичне лікування та плазмаферез до повного одужання.

В іншому випадку великого передозування, пацієнт також вижив і одужав. Пацієнт прийняв 400 мг мемантину перорально. Спостерігалися симптоми з боку центральної нервової системи, такі як занепокоєння, психоз, зорові галюцинації, підвищення судомної готовності, сонливість, ступор, і втрата свідомості.

Лікування. У разі передозування лікування повинне бути симптоматичним. У разі інтоксикації або передозування специфічного антидоту немає. Стандартні клінічні процедури, спрямовані на видалення препарату з організму пацієнта, наприклад, промивання шлунка, застосування активованого вугілля (переривання можливої ентерогепатичної рециркуляції), у разі необхідності слід застосувати такі процедури, як окиснення сечі, примусовий діурез.

У разі наявності симптомів загальної гіперстимуляції ЦНС необхідно призначити симптоматичне клінічне лікування.

З боку нервової системи: запаморочення, порушення ходи, судоми, порушення рівноваги.

З боку травного тракту: запор, блювання, панкреатит2.

Інфекції та інвазії: грибкові інфекції.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, венозний тромбоз/тромбоемболія, серцева недостатність.

Загальні порушення: головний біль, підвищена втомлюваність.

З боку психіки: сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації1, психотичні реакції2.

З боку імунної системи: гіперчутливість.

З боку дихальної системи: задишка.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функції печінки, гепатит.

1 Галюцинації переважно спостерігали у пацієнтів з тяжкою формою хвороби Альцгеймера.

2 Окремі повідомлення при медичному застосуванні.

Повідомлялося про депресію, суїцидальний настрій та суїциди у пацієнтів, які отримували лікування із застосуванням мемантину.

3 роки.

Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 6 блістерів у коробці.

За рецептом