Пилобакт АМ таблеток и капсул набор № 42

Пілобакт Нео є комбінованим препаратом, який містить омепразол, кларитроміцин та амоксицилін. Пилобакт Нео - потрійна схема першої лінії ерадикаційної терапії H. pylori, розрахована на 7 днів лікування. Фармакодинаміка. Омепразол є інгібітором протонної помпи. Омепразол знижує секрецію соляної кислоти в шлунку, пригнічуючи активність Н+-К+-АТФази, яка спричиняє блокування заключної стадії секреції соляної кислоти. Це призводить до зниження рівня базальної та стимульованої секреції незалежно від природи подразника. Тривалість пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку становить понад 24 год. Омепразол підвищує рівень рН у шлунку, забезпечуючи тим самим оптимальне середовище для протимікробної активності. Омепразол суттєво зменшує обсяг шлункового соку, таким чином підвищуючи концентрації кларитроміцину та амоксициліну у слизовій оболонці шлунка. Кларитроміцин – це макролідний антибіотик з антибактеріальною активністю щодо багатьох аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, включаючи H. pylori. Кларитроміцин має антибактеріальну дію шляхом пригнічення синтезу білка, зв'язуючись із субодиницею 50s рибосомчутливих бактерій. Мінімальна інгібуюча концентрація (МІК90) кларитроміцину та його активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину щодо H. pylori становить 0,03 та 0,06 мкг/мл відповідно. Кларитроміцин стійкий до кислого середовища шлунка. Амоксицилін - антибіотик із групи напівсинтетичних пеніцилінів з широким спектром бактерицидної дії, пов'язаної зі здатністю інгібувати синтез клітинної стінки бактерій. Активний щодо Н. pylori. Амоксицилінрезистентних штамів Н. pylori досі не виявлено. Фармакокінетика. Усі 3 речовини, що входять до складу препарату, добре всмоктуються після перорального прийому. Омепразол швидко всмоктується, маючи абсолютну біодоступність 40%. Т½ препарату із плазми крові становить 0,5–1 год. 90-95% омепразолу зв'язується з білками плазми. Омепразол піддається екстенсивному метаболізму у печінці. Близько 80% омепразолу виділяється нирками як метаболітів. Кларитроміцин широко розподіляється в тканинах організму, включаючи слизові оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Концентрації кларитроміцину в тканинах та рідинах організму в 10 разів перевищують такі у плазмі крові. Їда не впливає на біодоступність препарату. Близько 20% кларитроміцину метаболізується з утворенням основного метаболіту - 14-гідроксикларитроміцину. Т½ кларитроміцину становить 5-7 год. Близько 20% кларитроміцину елімінуються нирками у незміненому вигляді, а 15% – у вигляді 14-гідроксикларитроміцину. Доведено, що одночасний прийом омепразолу та кларитроміцину сприятливо впливає на фармакокінетичні властивості кларитроміцину. Амоксицилін після перорального прийому швидко і майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту; він не руйнується у кислому середовищі шлунка. Їжа не впливає на адсорбцію амоксициліну.Cmax амоксициліну в плазмі досягається через 1-2 год. Зв'язування з білками плазми становить 20%. Амоксицилін широко розподіляється в тканинах, слизових оболонках та рідинах організму. Т½ амоксициліну становить 1-1,5 год. 60% прийнятої дози екскретуються в незміненому вигляді із сечею шляхом канальцевої секреції та клубочкової фільтрації. ПИЛОБАКТ НЕО ерадикація H. рylori у пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки. ПИЛОБАКТ НЕО Пилобакт Нео є комбінованим набором, що містить омепразол, кларитроміцин та амоксицилін. Пилобакт Нео - потрійна схема першої лінії ерадикаційної терапії H. pylori, розрахована на 7 днів лікування. 1 блістер, який містить 2 капсули омепразолу, 2 таблетки кларитроміцину та 2 таблетки амоксициліну, розрахований на 1 добу лікування для дорослих. Вранці приймають 1 капсулу омепразолу та по 1 таблетці кларитроміцину та амоксициліну, увечері повторюють прийом зазначених препаратів. Загальна тривалість терапії становить 7 днів. Протипоказання. Підвищена чутливість до омепразолу, кларитроміцину, інших макролідів, амоксициліну, інших β-лактамних антибіотиків та заміщених бензімідазолів або інших компонентів препарату. Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи, не слід приймати одночасно з атазанавіром та нелфінавіром. Протипоказаний одночасний прийом кларитроміцину з одним із препаратів: цизаприд, астемізол, ерготамін або дигідроерготамін, пімозід, терфенадин. Протипоказаний одночасний прийом кларитроміцину з одним із препаратів: інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), які значною мірою метаболізуються CYP 3A4 (ловастатин або симвастатин) через підвищений ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз. Одночасне застосування кларитроміцину та перорального мідазоламу (див. ВЗАЄМОДІЇ). Протипоказано пацієнтам, у яких в анамнезі подовження інтервалу QT або шлуночкова аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію на кшталт пірует (torsades de pointes) (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Гіпокаліємія (ризик подовження інтервалу QT). Тяжка печінкова недостатність та супутня ниркова недостатність. Одночасне застосування кларитроміцину (та інших потужних інгібіторів CYP 3A4) з колхіцином пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ, ВЗАЄМОДІЇ). Одночасне застосування кларитроміцину та будь-якого з наступних препаратів: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин (це може призвести до подовження інтервалу QT і розвитку аритмії, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та піруетну шлуночкову та піруетну шлуночкову та). ріжків, наприклад ерготамін, дигідроерготамін (це може призвести до ерготоксичності). Одночасне застосування кларитроміцину з тикагрелором або ранолазином.Амоксицилін З боку ЦНС та периферичної нервової системи: рідко – гіперкінезія, запаморочення та судоми. Судоми можуть спостерігатися у пацієнтів з порушеною функцією нирок або у осіб, які застосовують високі дози амоксициліну. З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, метеоризм, біль у шлунку, м'які випорожнення, свербіж в ділянці ануса; в окремих випадках - псевдомембранозний і геморагічний коліт, енантема (особливо на слизовій оболонці ротової порожнини), сухість у роті, порушення смаку, кандидоз кишечника, фарбування зубів, фарбування язика в чорний колір (ці побічні явища в основному нетяжкі та проходять або під час лікування або відразу після завершення терапії, виникнення таких явищ можна уникнути, якщо застосовувати амоксицилін під час їди). З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, помірне та короткочасне підвищення концентрації печінкових ферментів (АлАT, АсАТ). З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання на шкірі, екзантема, токсичний епідермальний некроліз, бульозний або ексфоліативний дерматит і гострий генералізований екзантематозний пустульоз. Алергічні реакції: шкірні реакції у вигляді специфічного макулопапульозного висипу, дуже рідко - свербіж, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, анафілактичний шок і ангіоневротичний набряк, важкі алергічні реакції, включаючи анафілаксію, сироваткову хворобу. Раптове виникнення кропив'янки вказує на алергічну реакцію на амоксицилін та потребує негайного припинення терапії. З боку сечовидільної системи: рідко – інтерстиціальний нефрит, кристалурія. З боку системи крові та лімфатичної системи: гемолітична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, важка нейтропенія, панцитопенія, мієлосупресія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, а також подовження часу кровотечі та протромбінового часу. Тривале або повторне застосування препарату може призвести до розвитку суперінфекції та колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів, які спричиняють оральний або вагінальний кандидоз, лихоманка. Кларитроміцин З боку ЦНС: головний біль, зміна смаку, судоми, запаморочення, агевзія, аносмія, паросмія, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації, вертиго, тривожність, безсоння, кошмарні сновидіння, дзвін у вухах, дезорієнтація, дезорієнтація, слуху, який зазвичай відновлювався після відміни терапії; нервозність, скрикування; манія, непритомність, дискінезія, сонливість, тремор парестезії, погіршення слуху. З боку травної системи: діарея, нудота, біль у животі, диспепсія, блювання, анорексія, зниження апетиту, гастроентерит, гострий панкреатит, глосит, стоматит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів (зміна кольору зубів, як правило, усувають шляхом професійної чищення), кандидоз ротової порожнини, порушення нюху,зазвичай у поєднанні із змінами смакових відчуттів, псевдомембранозний коліт, кандидоз ротової порожнини, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, гастрит, прокталгія, здуття живота, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм, езофагіт. З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит, холестатичний гепатит, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярна жовтяниця, порушення функції печінки, холестаз. З боку шкіри та підшкірної клітковини: синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка, незначна висипка на шкірі, бульозний дерматит, свербіж, макулопапульозний висип, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами. Геноха, бешихове запалення, еритразму. З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: м'язові спазми, скелетно-м'язова ригідність, міалгія рабдоміоліз (у деяких повідомленнях про виникнення рабдоміолізу кларитроміцин застосовували одночасно з іншими лікарськими засобами, про які відомо, що вони асоціюються з рабдоміолізом (такі як стати , колхіцин або алопуринол)), міопатія. Порушення з боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, зміна кольору сечі. З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, тромбоцитемія, еозинофілія; агранулоцитоз, підвищення рівня сечовини, підвищення рівня ЛДГ у крові, зміна співвідношення альбумін-глобулін, підвищення рівня ЛФ у крові. З боку імунної системи: анафілактичні реакції (ангіоневротичний набряк в анафілаксії), гіперчутливість. Порушення метаболізму: гіпоглікемія, гіпергідроз. Порушення психіки: психози, галюцинації, дезорієнтація, депресія, тривожність, безсоння, жахливі сновидіння. З боку органу слуху та лабіринту: втрата слуху (зазвичай відновлювався після відміни терапії), запаморочення, шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: шлуночкова тахікардія на кшталт пірует (torsade de pointes), подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, зупинка серця, фібриляція передсердь, екстрасистоли, серцебиття; вазодилатація, крововилив. З боку органів дихання: бронхіальна астма, носова кровотеча, емболія судин легень, біль у грудях. Лабораторні дослідження: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення креатиніну крові, підвищення міжнародного нормалізованого відношення, збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі. Інші: целюліт, інфекція, вагінальна інфекція, нездужання, лихоманка, астенія, озноб, підвищена стомлюваність. Були дуже рідкісні повідомлення про увеїт, переважно у пацієнтів, які одночасно приймали рифабутин. Більшість реакцій були оборотними. Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним кінцем) при сумісному застосуванні кларитроміцину та колхіцину, особливо у пацієнтів похилого віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності. Очікується, що частота,тип та тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як і у дорослих. Пацієнти із порушенням імунної системи. У хворих на СНІД та пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов'язані із застосуванням препарату, від симптомів основного або супутнього захворювання. У дорослих хворих, які отримували кларитроміцин у дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АлАТ та АсАТ. Нечасто виникали задишка, безсоння та сухість у роті. У 2–3% пацієнтів виявлено значне підвищення рівнів АлАТ та АсАT та значне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. У кількох пацієнтів відзначалося підвищення вмісту сечовини. Омепразол З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль; запаморочення, парестезії, сонливість, безсоння, вертиго, підвищена стомлюваність, слабкість, порушення сну; у поодиноких випадках - оборотна сплутаність свідомості, ажитація, депресія або галюцинації, незначна дезорієнтація, агресія, збудження, порушення зору головним чином у тяжкохворих пацієнтів. Судоми можуть спостерігатися у пацієнтів з порушеною функцією нирок. З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, запор, біль у животі, метеоризм в окремих випадках – сухість у роті, стоматит та кандидоз ШКТ, мікроскопічний коліт. З боку гепатобіліарної системи: рідко – підвищення рівня ферментів печінки; в окремих випадках – енцефалопатія при тяжких захворюваннях печінки, гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею, печінкова недостатність. Ендокринні порушення: в окремих випадках – гінекомастія. З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпокаліємія. З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, алопеція, світлочутливість, дерматит, гіперемія, токсичний епідермальний некроліз. З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: симптоми артриту та міалгії, м'язова слабкість, біль у суглобах та м'язах, артралгія. Інші: рідко: загальна слабкість, реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні реакції, уртикарний висип, набряк Квінке, лихоманка, бронхоспазм, інтерстиціальний нефрит, анафілактичний шок; в окремих випадках - підвищений потовиділення, периферичні набряки, нечіткість зору, порушення смакових відчуттів, зниження концентрації натрію в крові, імпотенція, нездужання. Профіль побічних явищ, які спостерігалися у дітей, збігається з профілем у дорослих як при короткочасній, так і тривалій терапії. Препарат містить барвник оранжево-жовтий (Е110), який може спричинити алергічні реакції.Особливості застосування амоксицилін. Перед початком терапії амоксициліном необхідно зробити попередній тест на можливість виникнення реакції гіперчутливості на пеніциліни та цефалоспорини. Може існувати перехресна гіперчутливість та перехресна резистентність (10–15%) між пеніцилінами та цефалоспоринами. Тяжкі та іноді летальні випадки гіперчутливості (анафілактичні реакції) відзначали у хворих, які отримують пеніцилінову терапію. Такі реакції виникають частіше у пацієнтів із відомими тяжкими алергічними реакціями в анамнезі. Лікування препаратом необхідно припинити та замінити іншим відповідним лікуванням. Може знадобитися лікування симптомів анафілактичної реакції, наприклад, негайне введення адреналіну, стероїдів (в/в) та невідкладна терапія дихальної недостатності. Пацієнтам з тяжкими порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються діареєю та блюванням, не слід застосовувати препарат через ризик зниження всмоктування. У пацієнтів з порушеннями функції нирок виділення амоксициліну сповільнюється, тому, залежно від ступеня порушення, слід припинити лікування амоксициліном або знизити добову дозу препарату. Тривале застосування препарату може призвести до розвитку колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів. Можливе виникнення суперінфекції, що потребує ретельного спостереження таких пацієнтів. При застосуванні високих доз препарату необхідно вживати достатню кількість рідини для профілактики кристалурії, яка може бути спричинена амоксициліном. Наявність високої концентрації препарату в сечі може спричинити випадання осаду препарату у сечовому катетері, тому його слід візуально перевіряти через певні проміжки часу. При виникненні важкої діареї, характерної для псевдомембранозного коліту (у більшості випадків спричиненого Clostridium difficile), рекомендується припинити застосування препарату та вжити відповідних заходів. Застосування засобів, що гнітять перистальтику, протипоказано. Амоксицилін не рекомендується застосовувати для лікування хворих на вірусні інфекції, гострий лімфолейкоз або інфекційний мононуклеоз через підвищений ризик еритематозних висипань на шкірі. В осіб з інфекційним мононуклеозом можуть виникнути кореподібні висипання неалергічного походження. Тому не слід призначати амоксицилін для лікування ангіни, клінічно подібної до стрептококової, якщо це не підтверджено бактеріологічними дослідженнями. Під час терапії високими дозами слід регулярно контролювати показники крові. Терапія високими дозами амоксициліну у пацієнтів з нирковою недостатністю або хворих на епілепсію та менінгітом в анамнезі може в окремих випадках призвести до судом. Виникнення генералізованої еритеми з лихоманкою та пустулами на початку лікування може свідчити про розвиток гострого генералізованого екзематозного пустульозу, що вимагає відміни терапії амоксициліном. Кларитроміцин.Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричинити надмірне зростання нечутливих бактерій та грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину та розпочати відповідну терапію. Препарат виводиться печінкою та нирками. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки, з середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок. З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. При застосуванні кларитроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищення рівня печінкових ферментів, а також про гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без неї. Це порушення функції печінки може бути тяжким ступенем і є зазвичай оборотним. У деяких випадках повідомлялося про печінкову недостатність з летальним кінцем, яка в основному була асоційована з серйозними основними хворобами та/або супутнім медикаментозним лікуванням. Необхідно негайно припинити застосування кларитроміцину при виникненні таких проявів та симптомів гепатиту, як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або біль у ділянці живота. Про розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з летальним кінцем, викликаного Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід пам'ятати про можливість розвитку діареї, викликаної C. difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої C. difficile, повідомлялося навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів. Повідомлялося про посилення симптомів miastenia gravis у пацієнтів, які приймали кларитроміцин. Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним кінцем) при сумісному застосуванні кларитроміцину та колхіцину, особливо у пацієнтів похилого віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності. Якщо одночасне застосування колхіцину та кларитроміцину необхідне, слід спостерігати за станом пацієнтів для виявлення можливих клінічних симптомів токсичності колхіцину. Дозу колхіцину необхідно знизити для всіх пацієнтів, які отримують одночасно колхіцин та кларитроміцин. Поєднане застосування кларитроміцину з колхіцином у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю протипоказане. З обережністю слід застосовувати одночасно кларитроміцин та тріазолбензодіазепіни, наприклад тріазолам, мідазолам для внутрішньовенного введення. Через ризик подовження інтервалу QT слід з обережністю застосовувати кларитроміцин у пацієнтів з ІХС, тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, брадикардією (<50 уд/хв) або при сумісному застосуванні з іншими препаратами, які асоціюються з подовженням інтервалу QT .Кларитроміцин не можна застосовувати у пацієнтів з вродженим або наявним в анамнезі подовженням інтервалу QT або зі шлуночковою аритмією в анамнезі. Пневмонія. Оскільки можливе існування резистентності Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування позашпитальної пневмонії. У разі госпітальної пневмонії кларитроміцин слід застосовувати у комбінації з іншими відповідними антибіотиками. Інфекції шкіри та м'яких тканин легкого та середнього ступеня тяжкості. Дані інфекції найчастіше викликані мікроорганізмами Staphylococcus aureus та Streptococcus pyogenes, які можуть бути резистентними до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У випадках, коли неможливо застосувати β-лактамні антибіотики (наприклад, алергія), як препарати першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, наприклад, кліндаміцин. В даний час макроліди відіграють роль тільки в лікуванні деяких інфекцій шкіри та м'яких тканин (наприклад, інфекції, викликані Corynebacterium minutissimum (еритразма), acne vulgaris, бешихове запалення) і в ситуаціях, коли не можна застосовувати лікування пеніцилінами. У разі розвитку тяжких гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілактичний шок, синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла, медикаментозна висипка, що супроводжуються еозинофілією та виникненням системних симптомів (DRESS), хвороба Шенлейна - Геноха, терапію кларитроміцином. лікування. Кларитроміцин слід застосовувати обережно при одночасному призначенні з індукторами ферменту CYP 3A4. Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином та кліндаміцином. Застосування будь-якої антимікробної терапії, у тому числі кларитроміцину, для лікування інфекції Н. pylori може призвести до виникнення мікробної резистентності. У невеликої кількості пацієнтів може розвинутись резистентність мікроорганізмів Н. pylori до кларитроміцину. Омепразол. За наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, явне зменшення маси тіла, періодично повторюване блювання, дисфагії, криваве блювання або мелена) і при підозрі або наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні процеси, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і ускладнити встановлення діагнозу. Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні з підвищенням дози атазавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг. Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти в шлунку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанкобаламіну) через гіпо-або ахлоргідрію.Це слід враховувати пацієнтам із кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалій терапії. Омепразол є інгібітором CYP 2C19. На початку або після лікування препаратом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, які метаболізуються за участю 2C19. Взаємодія відмічена між клопідогрелом та даним препаратом. Клінічна значимість цієї взаємодії не визначено. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу. Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричиненого Salmonella та Campylobacter. Як і за будь-якого тривалого лікування, особливо якщо термін перевищує 1 рік, необхідно контролювати стан хворого. Існують суперечливі дані про наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийомом інгібіторів протонної помпи та підвищенням ризику переломів, асоційованих з остеопорозом. Тому пацієнтам з прогресуючим остеопорозом та ризиком перелому, пов'язаного з остеопорозом, має бути рекомендоване клінічне спостереження відповідно до діючих клінічних рекомендацій для цього стану. Препарат містить сахарозу (у складі цукрових сфер) як допоміжну речовину, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості фруктози, порушенням всмоктування глюкози/галактози або сахарозоізомальтазною недостатністю не слід застосовувати препарат. Препарат містить лактозу як допоміжну речовину, тому не слід застосовувати препарат пацієнтам з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози/галактози. Застосування у період вагітності та годування груддю. Пилобакт Нео протипоказаний у період вагітності та годування груддю. Діти. Комбінований препарат протипоказаний дітям віком до 16 років. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортним засобом чи роботі з механізмами. При застосуванні препарату необхідно утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами. При керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами слід враховувати можливе виникнення побічних реакцій нервової системи, таких як судоми, запаморочення, галюцинації, сплутаність свідомості, дезорієнтація. АМоксицилін Пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, меншою мірою — ацетилсаліцилова кислота та сульфінпіразон пригнічують тубулярну секрецію препаратів пеніцилінового ряду, що призводить до подовження Т½ та підвищення концентрації амоксициліну. Препарати, які мають бактеріостатичну дію (антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати бактерицидний ефект амоксициліну. Одночасне застосування аміноглікозидів можливе (синергічний ефект). Нерекомендовані комбінації Алопуринол.Одночасне застосування з амоксициліном зумовлює виникнення алергічних реакцій. Дігоксин. Збільшується всмоктування дигоксину, тому потрібна корекція дози. Дисульфірам. Одночасне застосування з амоксициліном протипоказане. Антикоагулянти. Одночасне застосування амоксициліну та антикоагулянтів класу кумаринів може продовжити час кровотечі. Необхідна корекція дози антикоагулянтів. Були повідомлення про підвищення активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували амоксицилін. Метотрексат. Застосування амоксициліну з метотрексатом призводить до збільшення токсичної дії останньої. Амоксицилін знижує нирковий кліренс метотрексату, тому слід контролювати рівень його концентрації у плазмі крові. Амоксицилін слід з обережністю застосовувати одночасно з пероральними гормональними контрацептивами, оскільки плазмовий рівень естрогенів та прогестерону може тимчасово зменшитися, що може знижувати ефективність гормональних контрацептивів. Тому рекомендується використовувати додаткові негормональні протизаплідні засоби. Інші види взаємодії. Форсований діурез призводить до зниження концентрації препарату в плазмі шляхом збільшення його елімінації. Поява діареї може призводити до зменшення абсорбції інших лікарських засобів та несприятливо впливати на їхню ефективність. Вплив на результати діагностичних лабораторних досліджень: щодо наявності глюкози в сечі рекомендується застосовувати ферментативний глюкозооксидазний метод. При застосуванні хімічних методів зазвичай спостерігаються хибнопозитивні результати. Амоксицилін може знижувати кількість естріолу у сечі у вагітних. У високих концентраціях амоксицилін може знизити рівень глікемії. Амоксицилін може впливати на визначення колориметричним методом білка. Кларитроміцин. Кларитроміцин не взаємодіє з оральними контрацептивами. Застосування нижченаведених препаратів суворо протипоказане через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії. Цизаприд, пімозід, астемізол, терфенадін. Підвищення рівня цизаприду, пімозиду та терфенадину в плазмі крові спостерігалося при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином, що може призвести до подовження інтервалу QT і появи аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків та шлуночкової тахікардії. Подібні ефекти відзначалися і при одночасному застосуванні астемізолу та інших макролідів. Алкалоїди ріжків. Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи ЦНС. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину. Лікарські засоби, які є індукторами CYP 3A (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою) можуть індукувати метаболізм кларитроміцину.Це може призвести до субтерапевтичних рівнів кларитроміцину та зниження його ефективності. Крім того, може бути потрібним моніторинг плазмових рівнів індуктора CYP 3A, які можуть бути підвищені шляхом інгібування CYP 3A кларитроміцином. Одночасне застосування рифабутину та кларитроміцину призводило до підвищення рівнів рифабутину та зниження рівнів кларитроміцину в плазмі крові з одночасним підвищенням ризику розвитку увеїту. Вплив наступних лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або передбачається, тому може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії. Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин та рифапентин. Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, знижуючи його концентрацію в плазмі крові, але підвищуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину - мікробіологічно. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину та 14-ОН-кларитроміцину різна по відношенню до різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може не бути досягнутий при одночасному застосуванні кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450. Етравірін. Дія кларитроміцину послаблювалася етравірином, проте концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину підвищувалися. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність щодо МАС, загальна активність проти цього патогену може бути змінена. Тому для лікування МАС слід розглянути застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів. Флуконазол. Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при одночасному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна. Ритонавір. Застосування ритонавіру та кларитроміцину призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалася на 31%, Cmin – на 182% та AUC – на 77%. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через широке терапевтичне вікно зниження дози кларитроміцину для пацієнтів з нормальною функцією нирок не потрібно. Однак для пацієнтів з нирковою недостатністю необхідна корекція дози: для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50%. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75%. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г на добу, не слід застосовувати одночасно з ритонавіром. Таку ж корекцію дози слід проводити для пацієнтів з порушенням функції нирок при застосуванні ритонавіру як фармакокінетичного підсилювача одночасно з іншими інгібіторами протеази ВІЛ, включаючи атазанавір та саквінавір. Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів Антиаритмічні засоби. Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток піруетної шлуночкової тахікардії,виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторинг для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентраціями цих препаратів у сироватці крові. СYР 3А. Сполучене застосування кларитроміцину, відомого інгібітора ферменту СYР 3А, та препарату, головним чином метаболізуючого СYР 3А, може призвести до підвищення концентрації останнього в плазмі крові, що, у свою чергу, може посилити або продовжити його терапевтичний ефект та ризик виникнення побічних реакцій. Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину у пацієнтів, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами СYР 3А, особливо якщо СYР 3А-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад карбамазепін) та/або екстенсивно метаболізується цим ензимом. Можуть бути потрібні зміни дози і, якщо можливо, ретельний моніторинг плазмових концентрацій лікарського засобу, який метаболізується СYР 3А, для пацієнтів, які одночасно приймають кларитроміцин. Відомо (або передбачається), що такі препарати або групи препаратів метаболізуються одним і тим же СYР 3А ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднизолон, метилпреднизолон (наприклад, варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин, але цей список не є повним. Подібний механізм взаємодії відмічений при застосуванні фенітоїну, теофіліну та вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450. Омепразол. Застосування кларитроміцину в комбінації з омепразолом призводило до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірі протягом 24 год становило 5,2, при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином – 5,7. Силденафіл, тадалафіл та варденафіл. Існує ймовірність підвищення плазмових концентрацій інгібіторів ФДЕ (силденафілу, тадалафілу та варденафілу) при їх поєднаному застосуванні з кларитроміцином, що може вимагати зниження дози інгібіторів ФДЕ. Теофілін, карбамазепін. Існує незначне, але статистично значуще підвищення концентрації теофіліну або карбамазепіну в плазмі при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином. Товтеродін. Толтеродин головним чином метаболізується CYP 2D6. Однак у популяції пацієнтів без CYP 2D6 метаболізм відбувається через CYP 3A4. Ця популяція пригнічення CYP 3A4 призводить до значного підвищення плазмових концентрацій толтеродину. У таких пацієнтів зниження дози толтеродину може бути потрібним при його застосуванні з кларитроміцином. Тріазолбензодіазепіни (наприклад, алпразолам, мідазолам, тріазолам). Слід уникати одночасного застосування перорального мідазоламу та кларитроміцину.При застосуванні мідазоламу із кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасної корекції дози. Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються СYР 3А, включаючи триазолам та алпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP 3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином є малоймовірним. Є дані про лікарську взаємодію та розвиток побічних явищ з боку ЦНС (таких як сонливість та сплутаність свідомості) при одночасному застосуванні кларитроміцину та триазоламу. Слід спостерігати пацієнта з огляду на можливість збільшення фармакологічних ефектів з боку центральної нервової системи. Інші види взаємодій Колхіцін. Колхіцин є субстратом CYP 3A та Р-глікопротеїну (P-gp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP 3A та P-gp. При одночасному застосуванні кларитроміцину та колхіцину пригнічення P-gp та CYP 3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів виявлення клінічних симптомів токсичності колхицина. Дозу колхіцину необхідно зменшити при одночасному застосуванні з кларитроміцином для пацієнтів з нормальною нирковою та печінковою функцією. Поєднане застосування кларитроміцину з колхіцином у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю протипоказане. Дігоксин. Дігоксин вважається субстратом Р-gp. Відомо, що кларитроміцин здатний пригнічувати Pgp. При одночасному застосуванні пригнічення P-gp може призвести до підвищення експозиції дигоксину. Повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові пацієнтів, які приймали кларитроміцин разом із дигоксином. У деяких пацієнтів розвивалися ознаки дигіталісної токсичності, зокрема потенційно летальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином. Зідовудін. Одночасне застосування кларитроміцину та зидовудину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів може спричинити зниження рівноважних концентрацій зидовудину у сироватці крові. Оскільки кларитроміцин здатний перешкоджати абсорбції зидовудину при одночасному прийомі, слід дотримуватися 4-годинного інтервалу між прийомом кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дидеоксиназину у дітей не повідомлялося. Фенітоїн та вальпроат. Були повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP 3A, включаючи кларитроміцин, з лікарськими засобами, які не вважаються метаболізуючими CYP 3A (наприклад, фенітоїн та вальпроат). Рекомендується визначення рівнів цих лікарських засобів у сироватці крові при одночасному призначенні їх із кларитроміцином. Повідомлялося про підвищення їхнього рівня в плазмі крові. Двосторонньо спрямовані лікарські взаємодії Атазанавір. Застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) з атазанавіром (400 мг 1 раз на добу),які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, призводило до збільшення експозиції кларитроміцину в 2 рази та зменшення експозиції 14-ОН-кларитроміцину на 70% зі збільшенням AUC атазанавіру на 28%. Оскільки кларитроміцин має великий терапевтичний діапазон, немає необхідності зниження дози для пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно зменшити на 50% для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв і на 75% для пацієнтів з кліренсом креатиніну <30 мл/хв. Дози кларитроміцину більше 1000 мг на добу не слід застосовувати разом з інгібіторами протеази. Блокатори кальцієвих каналів Через ризик артеріальної гіпотензії з обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, які метаболізуються CYP 3A4 (наприклад, верапамілом, амлодипіном, дилтіаземом). При взаємодії можуть підвищуватись плазмові концентрації як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. Спостерігалися артеріальна гіпотензія, брадіаритмія та лактоацидоз при сумісному застосуванні кларитроміцину та верапамілу. Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін. Комбіноване застосування кларитроміцину та пероральних протидіабетичних засобів та/або інсуліну може спричинити виражену гіпоглікемію. При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід, піоглітазон, репаглінід та розиглітазон, кларитроміцин може інгібувати фермент CYP 3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендовано ретельний моніторинг рівня глюкози. Ітраконазол. Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP 3A, у зв'язку з чим кларитроміцин може підвищувати плазмові рівні ітраконазолу та навпаки. При застосуванні ітраконазолу разом з кларитроміцином пацієнти повинні бути під наглядом для виявлення проявів або симптомів посиленого або пролонгованого фармакологічного ефекту. Саквінавір. Застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) з саквінавіром (м'які желатинові капсули, 1200 мг 3 рази на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, призводило до збільшення AUC рівноважного стану на 177% та Cmax на 1 застосуванням лише саквінавіру. При цьому AUC та Cmax кларитроміцину збільшувалися приблизно на 40% порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в корекції доз, якщо обидва лікарські засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу та у вищевказаних дозах та лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м'яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі твердих желатинових капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням тільки саквінавіру можуть не відповідати ефектам, які виявляють при терапії саквінавіром та ритонавіром. Коли саквінавір застосовують разом з ритонавіром, необхідно враховувати можливі ефекти ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).Пероральні антикоагулянти. При одночасному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної кровотечі, підвищення показника МНО (міжнародне нормалізоване ставлення) та протромбінового часу. Поки пацієнти отримують одночасно кларитроміцин та пероральні антикоагулянти, слід часто контролювати показник МНО та протромбіновий час. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане. Як і інші макроліди, кларитроміцин спричиняв підвищення концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. Необхідне спостереження пацієнтів щодо появи ознак та симптомів міопатії. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину з аторвастатином. У разі одночасного застосування дозу аторвастатину необхідно максимально зменшити. Слід прийняти відповідне рішення щодо корекції дози препарату або застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP 3А (наприклад, флувастатин або правастатин). Омепразол. Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів. Знижена кислотність шлунка під час лікування препаратом може збільшувати чи зменшувати всмоктування препаратів, абсорбція яких залежить від рН шлункового соку. Кетоконазол, ітраконазол, посаконазол, ерлотиніб. Як і в інших препаратах, що пригнічують кислотність шлунка, всмоктування, а отже, і клінічна ефективність таких лікарських засобів, як посаконазол, ерлотиніб, кетоконазол, ітраконазол, в період застосування омепразолу може знижуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом та ерлотинібом. Дігоксин. Одночасне лікування препаратом (20 мг на добу) та дигоксином підвищує біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Однак слід бути обережними при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам похилого віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину. Клопідогрів. Як запобіжний засіб необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу. При одночасному застосуванні середня агрегація тромбоцитів знижується на 47% (через 24 години) та на 30% (на 5-й день). Метаболізм. Омепразол пригнічує CYP 2C19 - основний омепразолметаболізуючий фермент. Таким чином, метаболізм супутніх препаратів, які також метаболізуються CYP 2C19, таких як діазепам, фенітоїн, варфарин (R-варфарин) або інші антагоністи вітаміну К та цилостазол може сповільнюватися. Моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі рекомендується проводити протягом перших 2 тижнів після початку лікування препаратом; і у випадку, якщо була корекція дози фенітоїну, моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування.Рекомендовано моніторинг МНО у пацієнтів, які приймають варфарин або інші антагоністи вітаміну К; може знадобитися зниження дози варфарину (або іншого антагоніста вітаміну К). Є дані, що застосування 40 мг омепразолу підвищує Cmax та AUC цилостазолу на 18% і 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29% та 69% відповідно. таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин і будесонід. Омепразол у дозі 20–40 мг на добу не впливає значним чином на будь-які інші ферменти CYP. , а також функції нирок (кліренс креатиніну), і при необхідності - коригувати дозу такролімусу. Метотрексат. Зазначалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значимість і механізм такої взаємодії не завжди відомі. нелфінавір, Відзначаються знижені рівні останніх у плазмі крові при одночасному застосуванні з препаратом. препарати, рівні яких у сироватці крові залишаються незмінними при одночасному застосуванні з препаратом. Вплив інших препаратів на фармакокінетику омепразолу. Інгібітори CYP 2C19 і CYP 3A4 кларитроміцин і вориконазол), можуть призводити до підвищення рівнів омепразолу в плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу може призводити до більш ніж 2-кратного збільшення експозиції омепразолу. застосування.Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі, якщо показано тривале лікування. Індуктори CYP 2C19, CYP 3A4. Препарати, які індукують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменти (наприклад рифампіцин, звіробій) можуть призводити до зниження рівнів омепразолу в плазмі шляхом прискорення його метаболізму. ПЕРЕДОЗУВАННЯ омепразол Симптоми: нудота, блювання, запаморочення, біль у животі, діарея, головний біль. Крім того, в окремих випадках можуть виникати апатія, депресія та сплутаність свідомості. Усі симптоми, пов'язані з передозуванням омепразолу, мають оборотний характер. Лікування: специфічний антидот невідомий. Симптоматична та підтримуюча терапія. Амоксицилін Симптоми: нудота, блювання, діарея; Наслідком блювання та діареї може бути порушення водно-електролітного балансу. У поодиноких випадках - кристалурія. Повідомлялося про випадки кристалурії, що іноді призводила до ниркової недостатності. Лікування: слід викликати блювання або провести промивання шлунка, після чого прийняти активоване вугілля та осмотичний проносний засіб. Необхідно підтримувати водний та електролітний баланс. Амоксицилін не виводиться за допомогою гемодіалізу. Специфічний антидот невідомий. Кларитроміцин Симптоми: існуючі повідомлення вказують на те, що передозування кларитроміцину може призвести до появи симптомів ШКТ. У одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, що прийняв 8 г кларитроміцину, розвинулися зміни розумового стану, параноїдальна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія. Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії. Як і у випадку з іншими макролідами, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз суттєво впливали на вміст кларитроміцину у плазмі. Лікування: промивання шлунка. Симптоматична терапія. Умови зберігання в сухому місці при температурі до +25Необхідно підтримувати водний та електролітний баланс. Амоксицилін не виводиться за допомогою гемодіалізу. Специфічний антидот невідомий. Кларитроміцин Симптоми: існуючі повідомлення вказують на те, що передозування кларитроміцину може призвести до появи симптомів ШКТ. У одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, що прийняв 8 г кларитроміцину, розвинулися зміни розумового стану, параноїдальна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія. Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії. Як і у випадку з іншими макролідами, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз суттєво впливали на вміст кларитроміцину у плазмі. Лікування: промивання шлунка. Симптоматична терапія. Умови зберігання в сухому місці при температурі до +25Необхідно підтримувати водний і електролітний баланс. Амоксицилін не виводиться за допомогою гемодіалізу. Специфічний антидот невідомий. г Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії. вміст кларитроміцину в плазмі крові. Лікування: промивання шлунка. Симптоматична терапія.